ДВА СЛОВА ПРО «ВЕЛИКУ І МОГУТНЮ» ТА ЇЇ АДЕПТІВ…

Чи є сучасна російська тотожною справді тій, про яку писав І.Тургенєв як про «велику і могутню» і про яку говорив О. Толстой, що вона — «…це насамперед Пушкін…»?

Питання не риторичне. Історія російської мови з початку 20-го століття – це історія втрат: історія витіснення багатої дійсно могутньої мови пролетарськолікнепським діалектом, історія загублених букв і звуків, що власне і робили російську мову мовою Пушкіна, Толстого, Достоєвського, Тургенєва… Орфографічна реформа 1918 року як один з наріжних каменів нової масової культури відкинула геть-чисто такі «непролетарського духу» тонкощі як «зайві» звуки та букви. Масовій культурі потрібна була не рафінована мова класиків, а найпростіший загальнодоступний інструмент спілкування, для оволодіння яким достатньо було найкоротшого курсу лікнепу. Це привело до того, що протягом століття відбулася мовна деградація носіїв «великої і могутньої».

Чи може наразі сучасний носій впевнено відповісти, чому у мові Пушкіна слово «вѣтеръ» містить різні голосні звуки, а він вимовляє його з однаковими (як «вєтєр»)? Чи може він з льоту пояснити відмінність у значенні слів «міръ» та «миръ»? Певен, що 8 з 10 не нададуть швидкої відповіді… Проте готові захищати і поширювати скрізь «велику і могутню» - маловідому, але – дивно - «рідну»! І навіть влаштовувати війни.

На відміну від таких поціновувачів наша щира данина пошани генієві літератури – це видання твору Пушкіна «Евгенiй Онѣгинъ» власне мовою Пушкіна, а не мовою сьогоднішнього «носія великої і могутньої».

Автор: М. Терлецький

«Евгенiй Онѣгинъ» в оригінальній орфографії за виданням 1837р.